Коротка відповідь для найнетерплячіших: по-перше, щоб не опинитися на узбіччі життя, по-друге, щоб реалізувати завдання сучасної шкільної освіти, по-третє, заради майбутнього дітей, яких вам довірили їхні батьки. Бажаєте розібратися докладніше — читайте нашу нову публікацію для вчителів-предметників середньої школи.

«Потрібно бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти хоча б удвічі швидше!» Люїс Керролл, «Аліса в Задзеркаллі»

Здавалося б, учителю для успіху достатньо знати власний предмет і вдосконалювати свої викладацькі вміння. Так, цього було достатньо віками — до середини минулого століття. Але 50 років тому засновник компанії Intel Гордон Мур оприлюднив власне спостереження: кількість транзисторів на кристалі мікросхеми що два роки зростала вдвічі. Він також висловив припущення: ця тенденція триватиме й далі. Ось графік, що ілюструє закон Мура

Джерело ілюстрації: https://deep-review.com

Закон Мура працює й понині, і не лише щодо комп’ютерних запчастин. Він поширився на загальний науково-технічний розвиток людства. Соціологи стверджують: кількість змін у нашому повсякденному житті з року в рік лише зростатиме, а до їхнього масштабу все складніше буде звикати.

Для звичайної людини це означає: щоби звикнути до чергової зміни, кожному доведеться, як говорила Чорна Королева Алісі, «бігти з усіх ніг». Не бажаєш адаптуватися — втрачаєш можливість кар’єрного зростання, а то й можливість заробітку.

Подивіться, як змінилося життя вчителя за останні роки. «Завдяки» пандемії більшість уміє проводити уроки онлайн. Багато хто постійно використовує онлайн-тести та інші застосунки навіть під час очного навчання. Ті освітяни, які володіють іноземною мовою, запозичують найсвіжіший досвід закордонних колег. Талановиті педагоги створюють приватні онлайн-курси, навчаючи десятки дітей одночасно, знімають цикли навчальних відео, поширюють розроблені конспекти уроків… А після повномасштабного вторгнення вчителям необхідно постійно адаптовуватися до несподіваних викликів, за потреби самостійно шукати ресурси для організації своєї роботи, власного самонавчання тощо.

Однак не кожен учитель усвідомлює, що війна не загальмувала, а лише прискорила зміни, які розпочалися під час пандемії. Загальна психологічна травма війною українського суспільства й економічна криза, яку ми спостерігаємо вже сьогодні, призведуть до того, що суспільство — і педагогічна спільнота — усе швидше розшаровуватиметься. Що далі, чим очевидніше ставатиме, що рівень життя будь-якої людини залежатиме від готовності постійно перенавчатися й опановувати нові технології, зокрема освітні. Тому ті вчителі, які зараз не відстежують освітніх новацій, ризикують уже за кілька років безнадійно відстати. Чи такого майбутнього ви прагнете?

Так, сьогодні і вам, і дітям важливіше знати правила мінної безпеки. Але будь-яка війна минає, а зростання школярів на паузу не поставиш. Навіть якщо ми сьогодні схильні думати лише про те, як дожити до завтра, то як відповідальні дорослі мусимо будувати далекосяжні, хай навіть узагальнені, неконкретизовані плани для малечі на десятиліття вперед. Це означає - готувати нинішніх 5-6-тикласників до мирного майбутнього, яке визначатимуть прискорення розвитку технологій та інтеграція України в ЄС.

Учитель має щодня демонструвати учням, як наука розвивається в міжпредметній сфері. Мовознавство й математика рухають уперед розвиток штучного інтелекту, а той уже сьогодні допомагає письменнику знаходити нові повороти сюжету для нового роману й створює епічний живопис під керівництвом людини-художника. На стику фізики, електроніки й медицини з’являються нові інструменти для лікарів, художня література й кіно надихають інженерів — розробників нових ґаджетів. Інакше кажучи, сучасна школа — це не просто теорема Піфагора, Present Perfect Tense чи розкладання білого світла крізь призму. Це вміння поговорити англійською про застосування геометричних формул в оптиці, живописі й архітектурі.

Та це ще не все про інтеграцію знань. Школа — це те місце, де діти дізнаються, чому зрізати кут означає скоротити шлях і як знання про корисні копалини країн Близького Сходу допомагають передбачити коливання цін на вітчизняних заправках. Шкільного запасу знань має вистачити, щоб уберегтися від зашморгу миттєвих позик, допомогти іноземному туристу обрати сувенір у своєму кіоску, захистити власні трудові права перед роботодавцем, не піддатися політтехнологічним маніпуляціям на виборах і відрізнити фейк від правдивої новини.

Того набору знань, який нині пропонує школа, цілком достатньо для орієнтування в сучасному світі. Ці знання можна порівняти із залізобетонним каркасом висотки, на який можна нарощувати стіни, перегородки, різноманітні фасади — він підтримає будь-які надбудови! Інакше кажучи, знань, здобутих у школі, достатньо для початку самостійного життя молодої людини. Однак лише за однієї умови — якщо вони стали частиною її світогляду, тобто інтегрувалися (упорядкувалися, об’єдналися, узгодилися між собою) у цілісну, адекватну картину світу.

Цю інтеграцію знань має забезпечити вчитель(ка). На кожному предметі, кожному уроці педагоги мають навчати дітей використовувати нові знання, застосовувати здобуті навички в життєвих ситуаціях. Та хіба вчитель(ка) здат(ен/на) навчити того, чого не робить сам(а)?

Чи застосовуєте ви свої фахові знання й уміння в побутових ситуаціях? Приміром, ви - вчитель географії, та чи хоч раз скористалися своїми знаннями, щоб порадити подрузі, куди поїхати на відпочинок узимку і що там варте уваги? Ви - учитель хімії, та чи здатні виготовити з того, що є на кухні, простий засіб для миття вікон чи пральний засіб? Навчаєте історії й суспільствознавства — та чи застосовуєте навички медіаграмотності, коли читаєте новини, щоб не повірити фейковому повідомленню? Щодня проводите уроки фізкультури - та чи робите зарядку й додержуєте здорового способу життя самі?

Словом, чи завжди ви дотримуєте тих самих правил і настанов, яких навчаєте школяриків? Чи хотіли б чути від колишніх учнів й учениць: "Я обов'язково приведу до Вас свою доньку!" або "Ваші знання й підказки стали для мене дороговказом у житті!"?

Більшість батьків, заклопотаних навіть у мирний час заробітками і побутом, а нині обтяжених тривогою за виживання власної родини, за близьких на “нулі” чи в окупації, змушені довіритися школі в найважливішому питанні — вихованні в дітей рис, необхідних для майбутнього успіху. Адже учні 5-9 класів більше часу проводять у школі й за домашкою, аніж спілкуються з рідними. До того ж це місія школи — готувати дітей до реального життя!

Чи вийдуть ваші підопічні зі школи соціально адаптованими юнаками й дівчатами з набором усіх необхідних для повсякденного життя знань і, головне, вмінь, залежить від вас, їхніх учителів і вчительок. Точніше, від прикладу, який ви їм подаєте щодня, на кожному занятті.

Якщо саме ви - учитель(ка) - не станете для дитини джерелом натхнення, двигуном, який спонукатиме її до нових пошуків і звершень, ним стане персонаж із ютубу або тіктоку. А уявімо ситуацію: Марія Іванівна під час заняття з української мови не лише разом із дітьми проаналізує текст про наскельні малюнки, а й точно на карті покаже печери, де їх можна побачити. Потім розкаже про результати останніх наукових досліджень цих малюнків, а ще дасть аргументовану відповідь на запитання про те, яку інформацію можемо з них “зчитати”. Учні не лише захоплюватимуться ерудицією своєї вчительки, а й вважатимуть її прикладом для наслідування, радитимуться у виборі книжок, ділитимуться своїми навчальними досягненнями не тільки з української мови, розпитуватимуть про те, що нового вона вивчила-прочитала-дослідила… Чи не цього прагнемо?!

Звісно, щоби створювати такі уроки, учительці Марії Іванівні доводиться дізнаватися багато нового поза сферою предмета, який вона викладає. Однак саме така самоосвіта і створює можливості для міжпредметної інтеграції та інтеграції шкільних знань у реальне життя. А ще перетворює вчительку на порадницю, натхненницю, наставницю.

Хто б не хотів наслідувати людину, яка не лише глибоко знає власну галузь, а й використовує свою ерудицію, аби продемонструвати певну проблему в ширшій перспективі чи з несподіваної точки зору? Чи хотіли б ви через десятки років говорити з гордістю: «Цей видатний політик/ композитор / засновник технологічної компанії досі надсилає мені привітання з Днем учителя, називаючи своєю натхненницею!”?

Читайте також:

Чому гасло «Виспимося на пенсії» не працює

Не боятися нового: 6 кроків, щоб успішно пристосуватися до змін