“Що і як вивчає та чи та наука?”, ”Якими бувають джерела знань?”, “Чи завжди джерела говорять правду?”, “Що дають нам уже відомі знання?”... Чому такі дорослі запитання порушують у п’ятому класі? Чи не зарано дітям дискутувати на такі серйозні, глибокі теми? Чи не марнує вчитель дорогоцінний час, порушуючи їх під час уроків?

За програмою “Ліга крилатих” для п’ятого класу вчителі з учнями мають обговорювати знання як феномен, його значення для людства й окремої людини. Та особливо багатозначним видається запитання, яке дітям обов’язково пропонують для обговорення: “Що дає нам вже відоме знання?”

Навіщо вчитель ставить справжнє філософське запитання, яке можна тлумачити по-різному? Адже на непрості запитання єдиної правильної відповіді не буває.

Саме тому й доцільно порушувати комплексні теми, що потребують пошуку додаткової інформації, вивчення різних поглядів на проблему, роздумів і дискусій! Під час такої роботи діти не лише засвоюють певні знання, а й самостійно доходять певних висновків. Ці висновки пізніше перетворюються на настанови, якими дитина добровільно керуватиметься у своїх діях. Такого ефекту простою презентацією інформації вчитель би не зміг досягнути. А от проєкт і дискусія дають бажаний результат.

Ми живемо в непростий період, коли будь-яку інформацію можна отримати з Інтернету, просто набравши запитання в рядку пошукової системи. То навіщо навчатися, навіщо засвоювати нові знання, коли під рукою завжди напоготові довідка? Що гірше, у ЗМІ цю думку теж часто повторюють, використовуючи аргумент, що, мовляв, знання застарівають дуже швидко.

Ви помітили, що в попередньому абзаці ми нишком підмінили поняття “доступність інформації” поняттям “знання”? Так, ці поняття не тотожні. Однак школярі (і багато дорослих, і чимало ЗМІ) їх постійно сплутують.

Саме такою підміною понять керуються діти, обираючи не правильний, а легкий шлях - відмови від навчання. Популярне серед підлітків переконання, що школа не дає корисних знань і вчитися сенсу немає, завдає непоправної шкоди молоді. Багато здібних, розумних дітей надовго чи й назавжди втрачають бажання навчатися - а відтак і майбутні можливості!

Усе тому, що в середньостатистичній середній школі вчителям бракує часу, щоб сформувати в дітей правильне уявлення про те, що таке інформація і що таке знання, якими вони бувають, навчити дітей правил поводження з інформацію, яку користь дають знання і головне - як правильно (тобто швидко й без зайвих зусиль) здобувати потрібні знання.

А от освітня система “Ліга крилатих” не “фарширує” дитячі мізки інформацією (хоча під час занять і виконання проєктів діти запам’ятовують її набагато ефективніше, ніж у звичайній школі). Вона дає їм міцні знання: тобто й інформацію, і вміння її використовувати для розв’язання певного типу проблем, і вміння пов’язувати нові знання зі знаннями, набутими в інших галузях. Та передусім школярів цілеспрямовано навчають прийомів ефективного навчання і постійно демонструють їм практичну користь здобутих знань.

Що більше знань (зокрема і теоретичних) дитина здобуває, що ширша в неї стає ерудиція, тим легше і швидше засвоюватиме нові. Людині простіше пов’язувати нові знання з тими, які вона вже міцно здобула й легко ними оперує: стіни будинку можна будувати лише тоді, коли вже є міцний, вистояний фундамент.

Будь-яке внутрішнє, засвоєне, СВОЄ знання - це інструмент, яким ти вмієш користуватися. А нова інформація - це щось іще не досліджене належно, не засвоєне, ЧУЖЕ. Лише коли переосмислиш, перевіриш, застосуєш на практиці здобуту інформацію, пов’яжеш із засвоєною раніше, вона перетвориться на знання.

Жодна пошукова система не допоможе розібратися з органічною хімією, якщо мозок не засвоїв основ неорганічної хімії та біології. Людина має, по-перше, запам’ятати низку фактів і закономірностей, формул і законів, а по-друге, навчитися їх застосовувати в реальних ситуаціях. І жодна - найповніша, найкраща - довідка на зовнішньому носії не замінить знання, що стало частиною нейронної мережі мозку. Шпаргалка не зробить із посереднього студента, який її написав напередодні іспиту, знавця предмета.

Не витримує критики й аргумент, що знання, здобуті в школі, застаріває ще до того, як дитина отримує атестат. Так, змінюються ґаджети й мови програмування, теорії походження Всесвіту, методи лікування раку, податкове законодавство... Однак подібні знання у школі розглядаються лише побіжно. А от базові, фундаментальні знання: теорема Піфагора, електричне коло, правила побудови алгоритму, велике й мале коло кровообігу, періодична система елементів тощо - залишатимуться актуальними.

У жодному разі не застарівають основи знань з астрономії та біології, фізики й хімії, літератури й музики. Вивчення минулого відкриває двері в успішне майбутнє. Та навіть комп’ютерні програми замінюються не принципово новими й незрозумілими аналогами, а цілком впізнаваними оновленнями.

Словом, шкільна освіта дає дітям “позачасову”, універсальну базу знань, на якій у більш дорослому віці можна надбудовувати будь-яку спеціалізовану. Без цієї бази (уявлення про основні галузі науки, техніки, культури, мистецтва, про структуру суспільства й правила життя в ньому) дитина навіть не розумітиме, чого вона НЕ знає. А це - найвищий ступінь невігластва, через який страждають окремі особистості.

Головне в запитанні про те, що дає знання, - не відповідь, а процес її пошуку. Щоб ефективно навчатися, дитина має не просто дізнатись й усвідомити те, що ми виклали вище, а ЗАСВОЇТИ цю мудрість. Тож дискусія, зокрема й підготовка до неї, - найкращий спосіб спонукати дитину вивчити питання “Навіщо нам знання?” глибше. А головне, дійти висновку: шкільні знання зайвими не бувають.

7 причин, що заважають дитині потоваришувати з книжками

Що має бути в рюкзаку п’ятикласника