Огляд тижня №1: Діти повторюють вивчене торік, батьки... допомагають тримати удар
Чим займатимуться ваші діти впродовж першої повної п’ятиденки нового навчального року? Що необхідно робити, аби й вам, і вашим школярикам було спокійніше? Про це — у нашому огляді навчального тижня...
Щиро кажучи, це дивовижно — відновити навчання в країні, яка перебуває у стані війни. Попри все, ми прагнемо забезпечити нашим дітям щасливе й успішне майбутнє, а отже — дати найякіснішу освіту, яка тільки можлива в нашій ситуації.
Переконані, ми — і школярики, і вчителі, і батьки — пройдемо це випробування гідно. Наші діти навчатимуться — і засвоюватимуть усі необхідні знання і вміння. Головне для нас, дорослих, навчитися розуміти нові потреби дітей і допомагати їм справлятися.
У кінці цієї публікації ми розповімо про головну проблему, що цьогоріч перешкоджатиме ефективному навчанню кожної української дитини, і про те, як батьки можуть допомогти її подолати. А просто зараз — трішки про те, що цього тижня робитимуть на заняттях учні й учениці 5-х і 6-х класів, що працюють за освітньою системою “Ліга крилатих”.
Що варто пам’ятати батькам п’ятикласників
1. На уроках української мови, літератури, математики й арт-технологій діти майже весь тиждень пригадуватимуть опанований торік теоретичний матеріал. Учителі-предметники виявлять прогалини в знаннях кожного учня (четверту чверть багато школярів фактично втратили — через початок війни) і допоможуть їх ліквідувати.
2. Вхідні селфі-аудити, які діти виконують цього тижня, не є оцінкою їхньої старанності торік, а рівнем початкових знань про абсолютно нову тему! Потім цей результат учні порівнюватимуть зі своїм же — але наприкінці вивчення теми. Вони зможуть побачити власний прогрес й оцінити досягнення!
3. Є один предмет, вивчення якого треба контролювати щобудня: англійська мова. На кожному уроці вчитель дає в середньому 20 нових слів. Якщо не будете щоразу контролювати, що дитина навчилася писати й вимовляти ці слова та вивчила їх значення, надолужувати згаяне буде... невимовно важко і вам, і сину/доньці.
Тому є англійська сьогодні чи нема — неважливо. Щовечора у будень вам необхідно сідати зі словничком у руках і допомагати дитині вивчити нову або повторити вивчену вчора порцію слів. Як правило, діти запам’ятовують їх уже в ході уроку, тому це не так складно, як вам щойно здалося.
4. Якщо ваша дитина до “Ліги крилатих” не навчалася за системою “Світ чекає крилатих”, то вам варто звернути увагу на дві особливості. Перша: кожен тиждень має соціокультурну тему, яка стає своєрідною лінзою, крізь яку діти розглядатимуть усю нову інформацію, яку отримуватимуть на кожному уроці. Таким чином учні можуть пов’язати різні галузі науки, культури й мистецтва в одне ціле. Вони вчаться бачити за розрізненими фактами єдину картину світу.
Друга особливість: навчальні проєкти тривалістю по кілька тижнів, причому дитина буде “гнати” по кілька одночасно. Ні в якому разі НЕ робіть їх замість дитини. Ці проєкти не для того, “щоб дитина мучилася”, а щоб засвоїла певні, визначені темою й особливостями завдання знання й уміння! Тож ваша “допомога” тільки нашкодить.
Що варто пам’ятати батькам шестикласників
1. Увесь тиждень (і частина наступного) присвячений повторенню опанованого торік матеріалу. Лише на останньому цього тижня уроці літератури діти ознайомляться з книжкою Бодо Шефера “Пес на ім’я Мані”, а на занятті з інформатики — засвоять нові функції текстового процесора.
2. Час відновлювати традицію приділяти пів години щовечора вивченню разом з дитиною англійських слів. Цього тижня буде лише повторення, однак важливо налаштувати дитину на наполегливе поповнення активного англійського словника. Англійська мова все більше входить у щоденне ділове життя українців, і коли ваш школярик піде в доросле життя, вільне володіння нею буде так само необхідним, як і навички роботи на комп’ютері.
Головне, що заважатиме нашим дітям ефективно навчатися цього року, — травмування війною
Психологи заявляють: війна травмувала психіку кожного з нас без винятку. Цю травму отримують не лише бійці на передовій, не лише цивільні, які переживають обстріли чи прильоти ракет, не лише біженці, все життя яких умістилося в рюкзачку за плечима. Є ще травма свідка. Ми живемо цією війною — і щодня наново травмуємося від того, що бачимо на власні очі і в медіа, чуємо, читаємо, згадуємо. Ми стресуємо.
Наші школярики вже достатньо дорослі — вони розуміють, що відбувається. Вони бояться. Вони втратили впевненість у завтрашньому дні. Їхній світлий, стабільний маленький світ зруйновано. Постійним фоном їхнього життя стала війна. Діти намагаються про неї забувати або звикнути. Але, як і в дорослих, у них це виходить по-різному. Здебільшого, на шістку, не вище. Вони теж стресують.
Через цей фоновий, безперервний, травматичний стрес, діти, як і дорослі, дуже стомилися психологічно. Помітили, як важко стало зосереджуватися, складно щось запам’ятовувати? Робите більше помилок? Частіше дратуєтеся? А може, ви відчуваєте постійну втому? Часто болить голова? Ніяк не можете зібратися і розпочати якусь справу?
Це прояви затяжного травматичного стресу. Вони виявляються не лише в дорослих, а й у дітей. Саме через нього всім українським дітям буде набагато важче вчитися. Торік ми скаржилися, що дистанційна освіта, яку довелося впроваджувати через пандемію, “менш якісна”, а діти “менш сфокусовані й мотивовані”. Однак тоді нам ще не загрожували ракетні прильоти й артобстріли, а наші діти не отримували постійного психологічного травмування.
Як ваша дитина переживатиме повітряну тривогу в шкільному укритті — без вас? Вона боятиметься не лише за себе, а й за маму, за інших членів родини. А чи легко буде після відбою повернутися до уроків, навіть якщо прийшла смс-ка, що в усіх усе гаразд? Ви самі одразу після сильного емоційного напруження здатні сісти за роботу й видати пристойний результат?! То чи можна очікувати такого від 10-11-річної дитини?
Поки базові потреби людини не задоволені, вона не може задумуватися про задоволення потреб вищого рівня. Отож дитина, яка не почувається в безпеці, просто фізично не зможе віддавати всю увагу навчанню (якщо, звісно, не йдеться про вміння, важливе для виживання). Звідси — зниження інтересу й мотивації.
Більш того, дослідники роботи мозку довели, що хронічний стрес призводить до зниження здатності мозку запам’ятовувати нову інформацію й пригадувати засвоєну раніше, а ще — до значного зниження працездатності. Саме тому ви стали гірше справлятися з розумовою роботою, стали менш уважними, а завдання, з яким раніше справлялися за пів години, нині займає, бува, пів дня.
Що ж ви, батьки, можете зробити, аби ваша дитина, попри постійне травмування війною, все ж навчалася і досягала результату?
Три дуже прості, але важкі у виконанні речі.
1. Завжди майте короткостроковий план. План створює відчуття стабільності в хаосі, точку відліку для руху до якоїсь мети. Дитині потрібен розпорядок дня, наявність у батьків плану хоча б на завтра. Якщо мама впевнено оголошує, що родина робить сьогодні й завтра (та ще й примудряється додержати його), дитина почувається впевненіше і в більшій безпеці (мама знає, що робити, отже все буде гаразд). Відчуття безпеки = більше шансів сфокусуватися на домашці.
2. Будуйте з дитиною уявні, але реалістичні картини щасливого далекого майбутнього. Так, будувати конкретних далекосяжних планів ви не можете. Ви не знаєте, що станеться післязавтра. Але в загальних рисах... Приміром: “Коли ти виростеш, то обов’язково будеш подорожувати. Куди б ти поїхала спочатку? Куди потім? ... Хочеш погладити кенгуру?.. Тоді поїдемо до Австралії... Так, в Австралії буде простіше, ніж в Китаї, ти ж вивчаєш англійську...” Це дозволить дитині вибудовувати логічні ланцюжки: мрія про подорожі — знання мови — старанне навчання в школі.
3. Не відкладайте життя на потім. Дозвольте собі й дитині регулярно відпочивати й насолоджуватися маленькими радощами життя. Психологи стверджують: людина здатна не просто витримувати постійне травмування війною, а й відновлюватися — не колись “після війни”, а вже зараз.
Можливо, вам здається зараз, що відчувати радість під час війни — гріх. Але для людини, щоб зберегти здоровий глузд, це не заборонена розкіш, а необхідність!
Вам життєво необхідно задовольняти потреби в сні, здоровій їжі, прогулянках на свіжому повітрі (не дивуйтеся — мозку потрібен кисень — а відтак руханка надворі!) і... хоча б іноді робити те, що дає щире задоволення саме вам і вашій дитині. Не просто будьте присутні поряд з дитиною, а активно приділяйте їй увагу. Знаходьте спільні справи, що приносять задоволення, приводи для малесенького свята — і способи відсвяткувати.
Спочатку доведеться себе до цього змушувати — можливо, багато задоволень мирного минулого втратили для вас сенс. Але ви можете знайти щось нове!
На цій оптимістичній нотці ми завершуємо. До наступної зустрічі! Вона обов’язково буде. Бережіть себе і своїх дітей. Вони — це Україна!
05.09.2022