Чи потрібно платити дитині за роботу по господарству? Відповідь вас може здивувати
Представляємо аргументи за і проти оплати хатніх обов’язків, пропонуємо перевірене кількома поколіннями рішення цієї дилеми й пояснюємо, як вибудовувати відносини дитини з працею і грошима
Розмова про те, добре це чи погано — платити дитині за допомогу в господарських справах, точиться в нашому суспільстві десятиліттями. З одного боку, батьки прагнуть заохочувати дітей брати на себе частину хатньої роботи та прищеплювати навички самообслуговування. З іншого — хіба можна вимірювати грошима допомогу близьким людям?! Сповнені любові матусі й татусі однаково побоюються й того, що їхні діти ніколи не навчаться вимагати гідної оплати своєї праці, і того, що виховають корисливих егоїстів, які більше цінуватимуть гроші, ніж щирі взаємини.
Пропонуємо вам кілька способів розв’язання цієї проблеми. Для початку ознайомимося з думками прихильників і противників оплати хатніх обов’язків. Отож чим керуються сучасні батьки, які платять своїм дітям за допомогу в щоденних домашніх справах?
Аргументи за виплату дітям винагороди за виконання рутинних справ
1. Кільканадцять гривень на тиждень за миття посуду, чищення килима пилосмоком і вчасне виконання домашки прищеплює дітям розуміння того, що таке робота й заробіток. Батьки вчать малечу: аби щось отримати, треба це заслужити.
2. Отримуючи платню за свою працю, дитина відчуває не лише задоволення від результату роботи. Вона зможе накопичити гроші й придбати річ, про яку мріє. А це вчить досягати поставлених цілей наполегливою працею.
3. Дитина вчиться цінувати гроші. Адже їх вона отримує в обмін на докладені зусилля й досягнуті результати: чистий посуд, прибрана кімната, вчасно нагодований кіт тощо. Отож і витрачатиме зароблене більш обдумано.
4. Скажемо чесно: якщо платити дитині за виконання дрібної роботи по господарству, вона братиметься за будь-яку справу більш охоче. Праця = платня. І навпаки, лінощі означають припинення виплат.
А от що говорять турботливі батьки, які принципово не платять своїм синам і донькам за виконання побутових обов’язків.
Аргументи проти плати за допомогу по господарству
1. Якщо платити дитині за щоденну побутову роботу, вона дійде висновку, що їй зобов’язані давати гроші за будь-яку допомогу. І в критичний момент заявить: «Хочеш, щоб я побула з хворою бабусею, поки ти збігаєш в аптеку? А що я за це матиму?»
2. Дитина раптом вирішить, що «зарплата» не варта її часу й зусиль. Приміром, старша донька заявить: вона готова цього тижня обійтися без кишенькових грошей, тому що забирати молодшого братика з дитсадка їй набридло. Усе чесно: вона бере відпустку за власний рахунок… А що меншу дитину більше нікому привести додому ввечері… То проблеми тата й мами.
3. Знати ціну грошам — це добре. Однак вам би не хотілося, щоби дитина все вимірювала в грошах! Адже допомога близьким людям у біді чи благодійність винагороджується лише морально.
4. Не варто привчати дітей до думки, що побутові справи — це робота. Інакше вони вважатимуть, що допомога батькам — це додатковий тягар, яким ви їх навантажуєте.
Словом, прихильники оплати дітям за допомогу по господарству прагнуть насамперед навчити дітей змалечку мудро розпоряджатися власними коштами, а противники бояться виростити дітей корисливими й жадібними. Як бачите, аргументи й за, і проти здаються однаково вагомими.
Однак є рішення, яке вдовольнить обидві сторони дискусії. Адже й ті, і ті прагнуть прищепити дітям здорове ставлення до праці та грошей. Однак обидві сторони роблять кардинальну помилку: вони розглядають хатні обов’язки як роботу, за яку треба чи не треба платити.
Насправді регулярні обов’язки, які виконує дитина, — це тренування навичок самообслуговування, а також забезпечення власного побутового комфорту! А прищеплення навичок поводження з грошима — це окрема тема.
Ці два виховні аспекти необхідно відділяти один від одного, як мухи від котлет. Так віками виховували нащадків європейські аристократи, про це писали авторитетні й понині педагоги XX століття, і це невтомно повторюють дитячі психологи XXI століття:
Відділіть навчання фінансової грамоти від тренування навичок самообслуговування!
Поза всяким сумнівом, дитина повинна щодня виконувати посильні й безпечні для неї справи по господарству. Та про цю допомогу необхідно завжди говорити не як про роботу, а як про особистий внесок дитини в добробут і затишок рідної домівки.
Мама й тато перуть, готують вечерю, скуповуються на ринку чи в супермаркеті, чистять взуття, прасують скатертини й сорочки — і не отримують за це ніякої плати. Адже це вони роблять для себе, для дитини, для спільного комфорту! Чому ж дитина має за це одержувати платню, вона ж не чужа людина?!
Дитина робить посильний внесок у побут — й отримує похвалу за працьовитість і допомогу, відчуває моральне задоволення й користується результатом своєї праці.
Як правильно дякувати за якісно виконане доручення (добре спрацьовує і з дітьми, і з дорослими):
1. Сказати добре слово про дитину і про якість виконання конкретного завдання.
2. Затим назвати позитивний результат (щоб дитина зрозуміла, навіщо це треба було зробити).
3. Насамкінець акцентувати на вигоді, яку отримують члени родини й сама дитина від результату праці: «Розумничка моя, як ретельно витерла пил у вітальні. Аж дихати свіжіше стало! Як приємно буде дивитися мультики в чистій кімнаті!» або «Дякую, синочку, ти молодчина. Ретельно згріб листя з доріжки - просто краса. І ніхто не підсковзнеться на мокрому листі! Буде безпечно ходити після дощу».
Як же видавати дитині кишенькові кошти?
Ви можете регулярно (приміром, щотижня) видавати дитині певну суму: скільки вважаєте за потрібне і зважаючи на вік дитини. Це її кишенькові гроші. Син/донька може їх витрачати або накопичувати на власний розсуд.
Увага! Кишенькові виплати жодним чином не стосуються виконання хатніх обов’язків! Це в жодному разі не оплата праці!
Якщо дитина нехтує своїми трудовими зобов’язаннями, батьки можуть позбавити її певних привілеїв. Однак санкції за нехтування рутинними справами можуть стосуватися кишенькових грошей, лише якщо вичерпано всі інші засоби впливу (серйозна розмова, обмеження часу на комп’ютерні ігри, позбавлення десерту тощо).
Виняток: коли працю дитини все-таки доцільно оплачувати
Окреме етичне питання — участь дітей (як правило, йдеться вже про підлітків) у бізнесі своїх батьків. Приміром, ви фермер і ваш син чи донька одну-дві години на день допомагає вам доглядати череду корів чи збирати огірки в теплиці. У цьому разі винагороджувати грошима її працю в корівнику чи на грядках цілком справедливо: дитина перебуває в ролі вашого працівника, хай і неформально.
Тут необхідно пам’ятати два моменти:
По-перше, кишенькові гроші й винагорода за роботу в бізнесі мають видаватися дитині окремо.
По-друге, чітко і для себе, і для дитини розмежовуйте роботу в бізнесі й безоплатний вклад у побут — це абсолютні різні речі!
Праця в корівнику/тепличному господарстві — за гроші, миття посуду — вклад у родинний затишок, що не оплачується. Приміром, якщо ви не фермер, а город, корову й курей утримуєте, щоби забезпечити якісною їжею власну родину, то допомога дитини по догляду за ними — це такий самий побутовий обов’язок, як і миття посуду.
Діючи в такий спосіб, ви досягаєте обох цілей. Дитина допомагає вам по господарству, отримуючи натомість похвалу й різноманітні побутові вміння. Окремо вона регулярно отримує кишенькові гроші, вчиться планувати свої витрати й заощаджувати. Водночас огидне запитання «Хочеш, щоби я це зроби(в/ла)? А що я за це матиму?» їй ніколи й на думку не спаде! Натомість на момент закінчення школи ваша дитина виражатиме щире прагнення «вступити на бюджет і вчитися так, щоб стипендію отримувати» і «на канікулах влаштуватися в супермаркет, там студентів беруть товар на полиці розставляти”.
27.02.2023